Остання любов Асури Махараджа - Любомир Андрійович Дереш

Побачивши магазин з одягом, Асура Махарадж звернув у нього.

— Прийміть мої поклони, матінко. Ви можете допомогти мені одягнутись? — спитав він на санскриті й тут же виправив себе, перейшовши на англійську:

— Вітаю, чи допомогли б ви мені підібрати гардероб? У мене сьогодні важливе побачення. Будь ласка, тільки не треба дзвонити в поліцію. Повірте, моя екстравагантність вимушена. Ом шанті шанті, — промовив він на всяк випадок у довершення своєї промови.

Продавщиця заусміхалася.

— Гей, Клер, — гукнула вона комусь. — Доможи цьому джентльмену вибрати собі щось відповідне. У нього сьогодні побачення, тож раз ми з тобою в прольоті, дівчинко, то вже догоди паничеві як слід.

***

До того особливого часу, коли в парк приходила гуляти Даша, залишалось іще кілька годин. Асура Махарадж не хотів далеко відходити від парку, аби не згубитись. У новому сурдуті місцевого фасону, в цих дивних «штанях» — одежі, яку могли носити тільки двоногі — в шкіряних мокасинах він набув цілковито нового образу. Особливості його тілобудови — вік між двадцятьма і сорока роками, рід професії — щось, пов’язане з інтелектуальною діяльністю (можливо, книговидавець), також щось мілітаристичне і строге (можливо, батько військовий, а може, він агент у штатському, наприклад, або психолог-криміналіст, або надто успішний юрист, котрий може дозволити собі вбиратись нащодень у casual), одночасно розказували багато і багато приховували. Йому вже встигли сказати, що він міг би однаково бути вірменином, пакистанцем, іранцем, італійцем або євреєм, хоч, разом із тим, не виключали норвезького, німецького чи навіть швейцарського походження. Також перепитували, чи не має він слов’янських родичів. Про його акцент сказали, що він «людина з півдня». Часом у нього проскакували слівця, які звучали його співрозмовникам (залежно від рівня освіти) як російські, чеські, польські, ідиш, шумерські, давньоарамейські. Асура Махарадж, сидячи на лавочці в Центральному парку, змінив кількох співбесідників — молодого студента з Коста-Рики, котрого Асура Махарадж хотів пригостити піцою і який через це прийняв його за гомосексуаліста; якогось індіанця з племені віракоча, котрий приїхав у Нью-Йорк шукати роботу і ставився до нього спершу насторожено, а потім став розказувати, як шумить водоспад у них у селищі; старшого джентльмена, котрий виявився викладачем на кафедрі літератури у якомусь тутешньому університеті…

Із тим останнім розмова вийшла найцікавішою. Асура трохи прогулявся парковими алеями. Продавці, причаровані його м’якою усмішкою та тихими фразами на санскриті, що починалися зі звуку «ом», з радістю пригощали його хот-догами, пампушками та кавою. Побродивши трохи вздовж ставу, він вирішив перепочити на осонні. У зручному місці навпроти водойми він зауважив лавку. На лавці вже сидів якийсь сивочолий пан в окулярах та охайній в’язаній безрукавці. В одній руці в нього була «Віллидж Войс», газета, куди часом подавав статті й сам Махарадж. В іншій руці цей пан (то була, певне, якась традиція нью-йоркців) тримав паперове горнятко з кавою.

Махарадж підсів до чоловіка.

Вони обмінялися звичними люб’язностями, однаковими серед освічених істот як у пеклі, так і на Землі, і, слово за слово, зав’язали бесіду. Торкнулись виборів, котрі мали відбутися на наступному тижні, поговорили трохи про мера Нью-Йорка. Нейтральні теми, в яких Махарадж почував себе більш-менш обізнано. Махарадж запитав про газету, а пан повідомив, що викладає літературу. По тому професор спитав:

— Молодий чоловіче, ви бува не з Грузії?

— Ні, — відповів Асура Махарадж.

— Не з України? Не з Сербії?

— Ні, я з південніших країв.

— Дивно. Дуже дивно. Моє вухо відчуває надзвичайно цікаві інтонації панової мови. Звичайно ж, я б не смів такого припустити, а все ж скажіть, заради сміху, — ви не перс? Не фарс? Не раджпут?

— Ні, пане професоре. Я родом із непростої сім’ї, розумієте. Багатонаціональний склад, у нас в Америці це на кожному кроці, — сказав Асура Махарадж. — Батько говорив щось про індійське коріння, матінка ж була з бухарських євреїв.

Професор подивився на нього з-під окулярів:

— Хочу вам сказати, молодий чоловіче, що ви видаєтесь мені дуже дивною, одіозною особистістю. Вибачте, не беріть це близько до серця, але ви — направду одна з найбільш екстравагантних персон, яких мені доводилось зустрічати в цьому парку. Я приходжу сюди посидіти на цій лавочці ось уже двадцять вісім років, і, повірте, сьогоднішній день для мене особливий. Яка ваша професія, коли не секрет?

— Боюсь, сама назва професії секретна, але так загалом, я працюю на стику кількох дисциплін. Природничі науки, література, астрологія, альтернативна історія, теорія комунікацій, частково прикладна конспірологія — це все мої спеціальності. Це міждисциплінарні студії.

— Конспірологія? — зацікавився професор. Нахилився до нього і тихо спитав: — Скажіть, то є таємний уряд, все-таки, чи немає?

— Пробачте, сер, це державна таємниця. Якщо я скажу вам правду, мені доведеться вас убити.

Старий розсміявся.

— Ви не хотіли б прийти до нас в університет, зустрітися зі студентами? Мені здається, з вашим південним акцентом ви могли б розказати їм чимало. У вас природжений дар оповідача, повірте, в чому-чому, а в цьому я щось розумію. У нас є курси майбутніх літераторів, мені здається, ви могли б їх дечому навчити.

— Боюсь, я не в силах розпоряджатися своїм часом тут, у Нью-Йорку, сер. Будь-якої хвилини мене можуть викликати у важливих справах.

— Кажете, міждисциплінарні студії?

— Так точно, сер.

— Якщо у вас раптом виникне бажання поділитися своїм досвідом на благо американської літератури, дзвоніть, — сказав йому старий і вручив візитівку. На візитці англійською пракритою[11] писало: «СЕМЮЕЛ БАРТЛЕБІ, проф. літ-ри». І контактні телефони.

— Дзвоніть, — професор Бартлебі склав газету і вони потисли руки. — Дзвоніть, молодий чоловіче. Нам треба співпрацювати. У вас талант. Я вже багато років у літературі, і повірте мені, щось про це знаю.

Сказавши це, викладач літератури пішов.

Асура усміхнувся. Сонце наближалося до того моменту, коли у парку зазвичай з’являлася Даша.

Він задумався над враженням, яке справляла його мова на оточуючих. Тут, на Землі, уже практично ніхто не говорив санскритом, хоча санскрит досі вважався загальноприйнятою мовою міжгалактичного спілкування. Всі інші мови, що були поширені на Землі, відносились нижньосвітовими вченими до груп діалектів, званих пракритами. Пракрити були характерні тим, що будувалися на основі окремих запозичених елементів санскриту. Приміром, так звана англійська мова у своїй будові несла всього три санскритських корені: «айн», «клім» і «шин», що й дали назву цій пракриті — «енґліш». Асурі Махараджі