Безтурботний - Ю. Несбе
— Саме так. Ти, напевно, пам’ятаєш, як швидко вони проходять. Отже думай швидше. — Тронн відступив на крок назад.
— А ти знаєш, чому в нас з’явилася думка, що Стіне знала грабіжника? — крикнув Харрі. — Тому що ви стояли близько одне до одного. Набагато ближче, ніж зараз із Беате. Як не дивно, але навіть коли йдеться про життя і смерть, люди прагнуть не порушувати гідність сторонньої людини. Хіба це не дивно?
Тронн підвів дулом підборіддя Беате:
— Чи не будеш ти така ласкава, Беате, порахувати за нас? — У голосі його знову прозвучали театральні нотки. — Від одного до двадцяти п’яти. Не дуже швидко, але й і не дуже поволі.
— Я хочу дізнатися про одну річ, — сказав Харрі. — Що вона сказала тобі в останню мить перед пострілом?
— Ти і справді хочеш знати це, Харрі?
— Так, хочу.
— Тоді скажу на рахунок «два». Один.
— Рахуй, Беате!
— Один, — сухим шепотом вимовила Беате. — Два.
~ Стіне безповоротно підписала собі та Леву смертний вирок, — сказав Тронн.
— Три.
— Вона сказала, що я можу вбити її, але просила пощадити брата.
Харрі відчув, як у нього перехопило горло й пальці, що стискали рукоять пістолета, трохи ослабили хватку.
— Чотири.
— Інакше кажучи, він застрелив би Стіне незалежно від того, скільки часу завідувач перекладав гроші в сумку? — запитав Халворсен.
Харрі сумно кивнув.
— Оскільки ти все знаєш, може, розповіси, яким маршрутом він із місця злочину йшов? — запитав Іварссон. Він спробував надати голосу глузливих, їдких ноток, але в ньому дуже явно прозвучало роздратування.
— Ні, але припускаю, що повертався він тим же шляхом. Угору по Індастрі-гате, потім по Пілестреде, потім зайшов на будівельний майданчик, де стягнув із себе лижну маску і приліпив літери «Поліція» на спину комбінезона. До фітнес-центру він повернувся в кашкеті й сонцезахисних окулярах, абсолютно не ховаючись від обслуговуючого персоналу — адже вони не могли впізнати його. Він попрямував просто до роздягальні, переодягнувся в тренувальний костюм, у якому прийшов до центру з роботи, змішався з натовпом у тренажерному залі, трохи покрутив педалі на велотренажері, можливо, кілька разів підняв штангу. Потім він прийняв душ і повідомив адміністратора, що в нього вкрали ракетку для сквоша. Дівчина, яка прийняла заяву, точно зареєструвала час звернення —- шістнадцята нуль дві. Алібі було забезпечене, він вийшов на вулицю, почув завивання сирен і вирушив додому. Ось приблизно так.
— А я ніяк не втямлю, навіщо йому фокус із поліцейською наклейкою знадобився, — сказав шеф кримінальної поліції. — Ми ж комбінезонами не користуємося.
— Елементарний психологічний трюк, — пояснила Беате і зашарілася, побачивши, що шеф кримінальної поліції здивовано підвів брову. — Я маю на увазі… елементарний не в тому сенсі… ну, як очевидний.
— Продовжуй, — попросив начальник кримінальної поліції.
— Тронн Гретте, певна річ, розумів, що поліція розшукуватиме всіх, хто з’являвся в цьому районі в комбінезоні. Тому йому треба було якось виділити свій комбінезон, щоб поліція відразу ж відкинула версію про причетність до справи поміченого в центрі невідомого. А слово «поліція» більше всього впадає у вічі.
— Цікаве твердження, — в’їдливо посміхнувся Іварссон і підпер підборіддя двома пальцями.
— Вона має рацію, — заперечив начальник кримінальної поліції. — В усіх у нас, хай і невеликий, присутній страх перед представниками влади. Продовжуй, Льонн.
— Але для стовідсоткової впевненості він сам виступив у ролі свідка і за власним почином розповів нам, що бачив біля тренажерного залу людину в комбінезоні зі словом «Поліція» на спині.
— Що само по собі, зрозуміло, геніальним не назвеш, — додав Харрі. — Він розповів про це, неначе не розумів, що наклейка виводить ту людину з кола підозрюваних. Хоча, звичайно, цей хід зміцнив нашу віру в правдивість його свідчень, адже він добровільно видав факт, який, із його точки зору, міг навести нас на думку, чому він опинився на шляху відходу вбивці.
— Що-що? — запитав Мьоллер. — Повтори ще раз. Повільніше.
Харрі перевів подих.
— А втім, біс із ним, — сказав Мьоллер. — У мене голова розколюється.
— Сім.
— Але ти не виконав її прохання, — сказав Харрі. — Не пощадив свого брата.
— Звичайно ні, — відповів Тронн.
— Він знав, що це ти вбив її?
— Я мав задоволення особисто його повідомити. По мобільному телефону. Він сидів в аеропорту Гардермуен і чекав її. Я сказав, що коли він не сяде на цей рейс, я і його прикінчу.
— І він повірив, коли почув, що це ти вбив Стіне?
Тронн розсміявся:
—- Лев знав мене. І не сумнівався ні секунди. Він сидів у кімнаті відпочинку для пасажирів бізнес-класу і читав телетекст про пограбування, а я посвячував його в деталі. Він вимкнув телефон, коли, як я почув, оголосили посадку на його рейс. На його із Стіне рейс. І привіт! — Він приставив дуло гвинтівки до лоба Беате.
— Вісім.
— Він, напевно, вірив, що буде там у цілковитій безпеці? — запитав Харрі. — Адже він не знав, який контракт та уклав у Сан-Паулу.
— Лев — грабіжник, але легковірний хлопець. Не слід було йому давати мені свою секретну адресу в Дажуді.
— Дев’ять.
Харрі прагнув відключитися від монотонного рахунку Беате.
— І ти відправив кілерові вказівки. Разом із передсмертною запискою, написаною тим же почерком, що і шкільні твори.
—Ти диви, — вдавано здивувався Тронн. — Відмінна робота, Харрі. Одна тільки помилочка — лист-то я ще до пограбування відіслав.
— Десять.
— Гаразд, — сказав Харрі. — Кілер теж свою роботу виконав на відмінно. Все мало такий вигляд, ніби Лев дійсно повісився. Ось тільки історія з відрізаним мізинцем трохи збивала з пантелику. Це що, доказ виконання контракту?
— Скажімо так, мізинець легко поміщається у звичайному поштовому конверті.
— Він не знав, що ти, Тронне, вигляду крові не переносиш?
— Одинадцять,
Крізь свист вітру Харрі почув далекий гуркіт грому. Навколо корту і на вулицях було зовсім порожньо, немов усі люди позабиралися в сховище перед лихом, яке невідворотно насувається.
— Дванадцять.
— А чом би тобі просто не здатися? — крикнув Харрі. — Чи вважаєш, це безнадійно?
Тронн засміявся:
— Звичайно, безнадійно. Але в цьому-то і вся фішка. Ніякої надії. Нічого втрачати.
— Тринадцять.
— Ну і