Безтурботний - Ю. Несбе

Расколь прошепотів:

— А… Марія?

Харрі зумів відповісти тільки з другої спроби:

— Від неї немає ніяких вістей. Хтось говорив Стефану, що кілька років тому її бачили разом із бродячим табором у Нормандії.

— Стефану? Ти говорив із ним?

Харрі кивнув.

— Із чого б це він почав говорити з таким спіуні, як ти? Харрі спробував знизати плечима, але в нього не вийшло:

— Сам у нього запитай.

— Запитай… — Расколь недовірливо втупився у Харрі.

— Симон привіз його вчора. Він у сусідньому вагончику. В поліції до нього є претензії, але у наших хлоп’ят вказівка не чіпати його. Він хоче поговорити з тобою, Расколю. Отже тобі вибирати.

Харрі просунув долоню між шиєю і гострим краєм пляшки. Але Расколь цього разу не намагався перешкодити йому піднятися. Тільки запитав:

— Навіщо ти це зробив, Спіуні?

Харрі знизав плечима:

— Ти подбав про те, щоб суд у Москві не відняв у Ракелі Олега. А я даю тобі шанс не втратити єдиного, хто залишився з твоїх. — Він поклав наручники на стіл. — Незалежно від твого вибору, вважаю, що ми квити.

— Квити?

— Ти допоміг мені з дружиною і сином. А я тобі — з братом.

— Я чув, що ти сказав. Але що це означає?

— Це означає, що я викладу все, що мені відомо про вбивство Арне Албу. І ми переслідуватимемо тебе всіма можливими способами.

Расколь звів брову:

— Тобі простіше не вплутувати мене в цю справу, Спіуні. Сам знаєш, вам на мене нічого не повісити, так навіщо ж старатися?

— На те, що ми поліцейські, — відповів Харрі, — а не хихот-ливі наложниці.

Расколь довго дивився на нього. Потім коротко кивнув.

У дверях Харрі озирнувся. Зігнувшись, худорлявий чоловік сидів за пластиковим столом, і тінь приховувала його обличчя.

— Часу у вас до полуночі, Расколю. Опівночі хлоп’ята відвезуть тебе назад.

Сирена «швидкої» прорізала шум вуличного руху на Фіннмарк-гате, то підвищуючи, то знижуючи звук, немов намагалася відшукати вірний.

46

Медея

Харрі обережно штовхнув двері до спальні. Він немов би відчув запах її парфумів, але такий слабкий, що, можливо, він просто сплив у нього в пам’яті. Величезне ліжко підносилося посеред кімнати, немов давньоримська галера. Харрі сів на матрац, поклав руки на прохолодну білосніжну білизну, заплющив очі й відчув, що він немовби погойдується на довгих ледачих хвилях. Чи тут Анна чекала на нього того вечора? Пролунав різкий дзвінок. Він подивився на годинник. Рівно сьома. Це виявилася Беате. Еуне подзвонив через кілька хвилин. Обличчя його з подвійним підборіддям добряче почервоніло після підйому по сходах. Важко дихаючи, він привітався з Беате, і вони втрьох пройшли до вітальні.

— Отже, ти можеш визначити, хто зображений на цих пор третах? — запитав Еуне.

— Арне Албу, — сказала Беате й показала на портрет і:і лівого боку. — Альф Гуннеруд у центрі, а Харрі — пра воруч.

— Блискуче! — захоплено вигукнув Еуне.

— А, дурниця, — заперечила Беате. — Мурашка розрізши всіх своїх побратимів по купі. Пропорційно вазі тіла веретеноподібна звизина у неї працює набагато ефективніше :іл мою.

— Боюся, по відношенню до моєї ваги ефективність моєї звивини наближається до нуля, — сказав Еуне. — Ти що-небудь можеш розгледіти, Харрі?

— Зараз, принаймні, трохи більше, ніж тоді, коли Анна показувала мені їх уперше. Я знаю, що цих трьох вона звинувачує, — Харрі кивнув на жінку з трьома світильниками: — Немезида, богиня відплати і справедливості.

— Яку римляни поцупили у греків, — підхопив Еуне, — залишили терези, замінили батіг на меч, зав’язали їй очі й назвали богинею правосуддя. — Він підійшов до торшера. — Коли приблизно за шість сотень років до Різдва Христового почали розуміти, що система кровної помсти діє неефективно, і вирішили зробити відплату не особистою, а суспільною справою, саме ця жінка стала уособленням сучасної правової держави. — Він провів рукою по прохолодній бронзовій жіночій фігурці. — Холодна справедливість. Сліпа відплата. Наша цивілізація стоїть у неї на руках. Хіба вона не красива?

— Красива — як електричний стілець, — сказав Харрі. — Помсту Анни не можна назвати сліпою.

— Вона була і сліпа і усвідомлена, — виправив його Еуне. — Навмисна і несвідома. Анна була, мабуть, вельми чутливою натурою. Очевидно, з порушеннями психіки, але ми всі такі, по суті, йдеться лише про серйозність цих порушень.

— І які порушення були в неї?

— Я ж її ніколи не бачив, так що можу тільки здогадуватися.

— Тоді здогадайся, — сказав Харрі.

— Оскільки вже ми заговорили про стародавніх богів, то, сподіваюся, ви чули про Нарциса, грецького юнака, який Настільки закохався у своє дзеркальне відображення, що був не в змозі від нього відірватись. У психології поняття «нарцисист» увів Фрейд. Воно означає людину самозакохану, з перебільшеним усвідомленням власної винятковості, схиблену на думці про те, що вона має добитися величезних успіхів. У нарцисистів потреба в помсті тим, хто уразив їх самолюбство, часто превалює над усіма іншими потребами. Це так зване «нарцисичне шаленство». Американський психоаналітик Хайнц Кохут описав, як така особа будь-якими засобами намагається помститися за уражене самолюбство, навіть у тих випадках, коли нам здається, що йдеться про справжні дрібниці. Наприклад, виражене заперечення повсякденності зазвичай призводить до того, що людина з маніакальним завзяттям прагне відтворити внутрішню рівновагу, хай це кінець кінцем і спричинить смерть.

— Смерть кого? — запитав Харрі.

— Та кого завгодно.

— Але це ж безумство! — вигукнула Беате.

— Ну, я по суті про це і говорю, — відрізав Еуне.

Вони пройшли до їдальні. Еуне спробував сісти на один зі старих стільців з прямими спинками, що стояли біля довгого вузького дубового столу:

— Таких більше не роблять.

— Але невже вона позбавила себе життя тільки для того… щоб помститися? — простогнала Беате. — Адже є й інші спо соби.

— Зрозуміло, — погодився Еуне. — Але самогубство часто само по собі є помстою. З метою викликати у тих, хто тебе зра див, відчуття провини. Анна просто зробила на крок більше, ніж необхідно. Крім того, є всі підстави вважати, що вона насправді не хотіла більше жити. Вона була самотня, вигнана з сім’ї, їй не таланило в любові. Кар’єра художниці не задалася,