Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко

прощалася, незалежно від каяття), то Силенко вводить до рунвізму суто християнське поняття “прощення гріхів” і “покаяння”: “Ти, Дажбоже мій, ждеш від зрадників покаяння і готовий ти покаяних, як батько синів рідних, знову під опіку свою прийняти” (силенкова “Молитва раненої душі”) [413. 1390]; ”Я збагнув гріхи мої, Дажбоже мій..., прости мені за необачність мою” [413. 1380]. Ця, з дозволу сказати, “моральна” настанова не тільки не узгоджується із Звичаєвим правом, а й прямо суперечить йому: бо той, хто зрадив один раз, зрадить і вдруге, і вдесяте, оскільки завжди матиме змогу покаятись.

Рунвізм Силенка не належить ні до неоязичництва, від якого він відверто відмежовується: “Віра в Дажбога не має нічого спільного ні з поганством, ні з неопоганством, ні з ідолопоклонством” [413. 1348], ні до етнорелігії. Бо як же можна називати РУНвіру “предківською”, “національною”, якщо її ніколи до Силенка не існувало? Тоді закономірно виникає питання: для кого ж тоді вона “рідна”?

Як бачимо, проголошуючи абсолютний монотеїзм, Силенко не може обійтися як без християнських стереотипів (напр., наявність у рунвізмі ангелів), так і без язичницького поняття Трійці: “У РУНвірі є адиті (ангели)... Я кажу: ангелам крила не потрібні. Вони завітують в душу людську духом Щастя, Краси, Вірности. Кажучи “мій ангеле”, розуміємо “моє щастя” [413. 1362]. Трійця у рунвізмі носить чисто природний характер і близька швидше до пантеїзму, ніж до монотеїзму: “Дажбоже мій, Святая твоя Тройця – Світло, Вода, Земля – живе в мені і я живу в ній, і життям бороню Святу Твою Тройцю, щоб мати волю на землі, щоб мати віру на землі. І жодним іншим святим Тройцям я не поклоняюсь, бо правдиво є, що всі вони і духом і тілом залежать від Святої Твоєї Тройці, Дажбоже мій!” [413. 1388].

Суперечливі погляди Силенка на сотворення людини Богом. Якщо в одному місці він пише: “ми люди не зроблені, а створені” [413.367], то в іншому пише: “людина ще не створена” [413. 1372]. Таких суперечностей, недоречностей і просто необізнаності з проблемами, явищами та історичними джерелами у Силенка сотні. Гадаю, що досліднику, який візьметься за аналіз тексту “Мага віри”, буде непросто розібратися з цією плутаниною, до того ж, така робота є досить невдячною справою.

Креаціоністська концепція у Силенка зводиться до того, що Творцем світу є Дажбог, хоча автор часто сам собі суперечить: в одному місці він стверджує, що світ ще не створений, бо “світ вічне самотворіння” [413. 1372], а в іншому він впевнено проголошує, що світ створений Дажбогом: “Дажбоже... Ти є єдиносущним творцем світів” [413. 1378]. Силенко дивується атеїстичним поглядам про відсутність творця: “Є час, є умови, а творця часу і творця умов немає? Є світло, а джерела, яке творить світло, немає?”.

Отже і креаціоністська модель походження світу за Силенком виглядає як поетична метафора: “Життєтворчий Дажбоже мій, мільярди років Ти ткав зі Світла чарівний оксамит – готував колиску для розумного життя” [413. 1032]. Силенко, який засуджує міфологію (“РУНВіра – не міфологія”) [Сил. Святе Вчення. 398], сам створює міф про сотворення України і сотворення перших людей – отця Ора і матінки Лель, а також сотворення мови [413. 1032–1034].

У розуміння Бога Силенко не вносить нічого нового, не повертає також і старого. Бо сам він не проводить чіткої межі між трансцендентністю свого Дажбога та його іманентністю, і, очевидно, взагалі не знайомий з цією проблемою. Есхатологія Силенка у “Мага вірі” яскраво демонструє його науково-популярну фантазію. На його думку, Земля вибухне [413. 54–55], але людство врятується. Очевидно, що джерелом для цих роздумів стала періодична преса 70-х років (на яку він подекуди й посилається), напр., відомості про те, хто був творцем першої ракети, конструктором першого космічного корабля (згадує про Засядька, Кибальчича, Корольова та ін.). Людство в “кінці світу”, на думку Силенка, врятується, залишивши Землю, переміщенням на іншу планету. Силенко переймається “шуканням майбутніх шляхів людства”, ставить питання: “Чи буде війна за атмосферу в космосі?”, стверджує, що “людина житиме тисячу літ”, “людина заморозить сама себе в розквіті життя в космічному кораблі і летітиме (летітиме заморожена свідомість) п’ять тисяч літ зі швидкістю 300 тисяч кілометрів на секунду, щоб потім самовключилися машини, які б її розморозили і дали їй можливість осісти на планеті нової соняшної системи” [413. 52–54].

Дослідникам етнорелігії, та й самим рідновірам, на мою думку, не слід нехтувати істиною, що оригінал завжди кращий, ніж його копія (а тим більше – переробка, чи невдалий плагіат). Джерелом, яке переробив (навіть точніше – спримітивізував) Силенко, є праці професора Володимира Шаяна та Ярослава Оріона, які, на жаль, досі ще залишаються не введеними до широкого наукового обігу.

У книзі Силенка помітний досить сильний вплив ідей В. Шаяна. Обидва вони починають свої праці зі спогадів дитинства. Але якщо у В. Шаяна ці спогади носять документальний автобіографічний характер і мають таку ж вагу, як свідчення етнографа (напр., філософське пояснення народного привітання женців “Дай, Боже, щастя!” та ін.), то в Силенка – це легендарно-міфотворчий стиль, де твориться своя власна легенда: нібито його дід був волхвом і посвятив його малого в рідну віру (про це далі).

Вплив В. Шаяна, безперечно, відчутний і в маніпуляціях Силенка зі санскритом (до речі, Силенко мав рукопис В. Шаяна із санскриту, переданий йому Степаном Кухарем, про що свідчить один з листів В. Шаяна, згаданий вище). Звернення В. Шаяна до санскриту і Рігведи носить науковий характер (санскрит він вивчав у Львівському університеті і ще до війни мав ряд опублікованих праць із санскритської філології та перекладів Рігведи).

Рівень Л. Силенка як санскритолога красномовно засвідчують його власні рядки: “Коли я вживаю слово “санскрит”, я думаю про його первісну дійсну назву “самскрут”. Карби мізинсько-трипільські вважаю самскрутами... З самскрутом плем’я сумеріян (шумерів – Л. Г.) прийшло в Месопотамію, з самскруту постали клинописи” [413. 1362]. “На берестових тесах (дощечках) волхви-писарі вістрями роблять самскрути (з слова “самскрут” постало слово “санскрит” [413. 347]. В. Шаян, ознайомившись з творами Силенка скрушно писав: “Його санскрит – це один великий сором!” [15; 267].

Для В. Шаяна ведійська та слов’янська міфологія були джерелом філософського осмислення світу шляхом екстраполяції її на сучасну ідеалістичну філософію. Нині спостерігаємо, що сучасні релігієтворці і навіть релігієзнавці явно комплексують щодо міфології. Однак без міфології не обходиться жодна релігія (навіть християнство й іслам). Важко сказати, що достойніше міфологізації: явища природи (Бог) чи конкретні люди (“пророки”). Отже, міфологія не є показником ні “нижчості”, ні “вищості” релігії. Знаємо також, що Я. Оріон (Австралія), один з перших послідовників В. Шаяна, деміфологізував віру предків