Світанок - Стефані Маєр
Карлайл та Едвард уже вичерпали всі можливості для досліджень, які можна робити, не полишаючи домівки, і тепер планували розвідати коріння старих легенд на місці, звідки вони походили. Ми повернемося в Бразилію — це стане відправною точкою. У племені тикуна є легенди про таких дітей, як Ренесма… Якщо такі діти і справді існували, то хоч якісь згадки про життя напівбезсмертних дітей збереглися й досі.
Отож лишалося головне питання: коли ми зможемо поїхати.
Затримувала всіх я. По-перше, я хотіла залишатися неподалік Форкса ще деякий час заради Чарлі. По-друге, я знала, що попереду чекає ще одна мандрівка — і ця мандрівка важливіша. І в цю мандрівку потрібно вирушати на самоті.
Це була єдина наша з Едвардом суперечка відтоді, як я стала вампіром. Головним каменем спотикання було оце «на самоті». Але факт лишався фактом: мій план був єдиним, який мав раціональне зерно. Мені слід було відвідати Волтурі, і бажано самій.
Навіть тепер, коли я звільнилася від нічних кошмарів, від будь-яких снів узагалі, неможливо було забути про Волтурі. Та й вони час від часу нагадували про себе.
Аж до того дня, коли прибув подарунок від Аро, я й гадки не мала, що Аліса надіслала Волтурі офіційне повідомлення про весілля; ми були на далекому острові Есме, коли вона мала видіння гвардії Волтурі, а серед них — Джейн та Алека, небезпечно могутніх двійнят. Гай збирався відправити своїх людей на полювання, щоб вони подивилися, чи я ще й досі людина на порушення їхнього вердикту (адже я знала таємниці вурдалацького світу, тож маю або приєднатися, або замовкнути… назавжди). Отож Аліса вислала їм офіційне повідомлення, сподіваючись, що це їх затримає, оскільки вони прочитають підтекст у цій звістці. Але колись-таки вони навідаються. Це невідворотно.
Сам по собі подарунок не був особливо загрозливим. Екстравагантним — так; у своїй екстравагантності він навіть лякав. Але головна загроза читалася в прощальному рядку привітання, написаному чорним чорнилом на квадратному аркуші цупкого білого паперу Аро власноруч:
Понад усе я сподіваюся побачити новоспечену місіс Каллен особисто.
Подарунок прислали у старовинній дерев’яній різьбленій скриньці, інкрустованій золотом і перлами, прикрашеній цілою веселкою коштовного каміння. Аліса сказала, що сама скринька — безцінна, що вона сяє яскравіше за будь-яку коштовність, відому в світі, — окрім тієї, що лежить усередині.
— А я завжди дивувався, куди зникли коштовності корони потому, як Джон Англійський[14] у тринадцятому сторіччі заставив їх, — зауважив Карлайл. — І якось я зовсім не здивований, що Волтурі теж отримали свою частку.
Намисто було простим: золотий ланцюжок, з ланками як луска, схожий на гладеньку змію, що обвивається навколо шиї. І з нього звисає єдиний камінчик: білий діамант завбільшки з м’ячик для гольфу.
Неприховане нагадування в записці Аро зацікавило мене більше, ніж коштовність. Волтурі мали пересвідчитися, що я — безсмертна, що Каллени скорилися наказам Волтурі, і вони бажали пересвідчитися в цьому якомога хутчіш. А їх не можна допустити в Форкс. Тільки так ми зможемо зберегти свій спокій тут.
— Ти сама не поїдеш, — наполягав Едвард крізь зуби, стискаючи руки в кулаки.
— Нічого вони мені не зроблять, — заспокійливо відповідала я, намагаючись додати впевненості в голос. — Для чого їм це? Я — вампір. Справа зроблена.
— Ні. Беззаперечно ні.
— Едварде, це єдиний шанс захистити її.
А проти цього у нього не було аргументів. Моя логіка була незламною.
Навіть за той короткий час, що я бачилася з Аро, я здогадалася, що він — колекціонер, і найціннішими експонатами в його колекції є живі істоти. Він цінував красу, таланти й унікальність своїх безсмертних прибічників набагато більше, ніж будь-яку коштовність, замкнену в сейфі. Досить того, що він захопився даром Едварда й Аліси. Я не дам йому більше підстав заздрити родині Калленів. Ренесма була вродливою, обдарованою, унікальною — вона була єдиною у своєму роді. Тож йому не можна дозволити побачити її, навіть у чиїхось думках.
А я була єдиною, в чиї думки він не здатен проникнути. Певна річ, що я вирушу сама.
Аліса не хвилювалася через мою мандрівку — її більше турбувало те, що всі її видіння були якимись розмитими. Вона казала, що часом вони такі ж непевні, як видіння, пов’язані з неприйнятими рішеннями, котрі можуть призвести до конфлікту, який невідомо як розв’яжеться. Оця непевність і змушувала Едварда, який і так вагався, заперечувати мою мандрівку на самоті. Він хотів принаймні провести мене до літака в Лондоні, але я не могла дозволити, щоб Ренесма залишилася без обох батьків. Отож мене проведе Карлайл. Від цього і я, і Едвард трохи розслабилися: Карлайл буде від мене всього за кілька годин лету.
Аліса знову і знову зазирала в майбутнє, але видіння, які вона бачила, не були пов’язані з тим, що вона хотіла дізнатися. Нова тенденція на біржі; можливий візит примирення Ірини, хоча вона ще остаточно не ухвалила рішення; дзвінок від Рене (я практикувалася говорити «грубим» голосом, і щодень мені дедалі краще вдавалося, — для Рене я й досі була хвора, але вже потроху видужувала).
Ми придбали квитки до Італії на другий день потому, як Ренесмі виповнилося три місяці. Я планувала зовсім коротку мандрівку, отож і не повідомляла Чарлі про неї. Джейкоб усе знав, і він підтримував Едварда. Але сьогодні суперечка стосувалася Бразилії. Джейкоб наполягав, що поїде з нами.
Ми втрьох: Джейкоб, Ренесма і я, — разом вирушили на полювання. Ренесма не вельми полюбляла кров тварин — і саме тому Джейкобові дозволялося брати участь у полюванні. Джейкоб влаштовував між ними змагання, і тоді вона залюбки згоджувалася на таку поживу.
Ренесма вже цілком усвідомлювала, що таке правда й кривда, коли йшлося про полювання на людей; просто вона гадала, що донорська кров — дуже милий компроміс. Людська їжа насичувала її і, здається, добре перетравлювалася, та коли вона змушена була її їсти, то мала такий точно мученицький вигляд, як і я в минулому житті, коли змушена була їсти цвітну капусту й боби. Принаймні кров тварин була смачнішою за це. Вона за натурою любила суперництво, отож
