Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

Але Коркоран був навіть гірший за Вільяма. Він вирішив, що повсякчас наглядати за нею — його святий обов’язок, що він її сторожовий пес і її тюремщик. Він зиркав на її листи ще до того, як вона встигала їх відкривати, підслуховував її телефонні розмови і намагався запхати свого носа у всі без винятку її справи.

— Корке, любий, ти поводишся, як останній зануда, ти ж знаєш. Через тебе я починаю почуватися як Марія Стюарт. Знаю, що Роупер наказав тобі приглянути за мною, але чи можна тебе попросити, щоб ти хоча б трошки погрався наодинці?

Проте Коркоран уперто не відступав від неї ні на крок: сидів у вітальні в своїй панамці і читав газету, коли вона розмовляла телефоном; ошивався на кухні, коли вона з Де-ніелем готувала помадку; підписував ярлики на Деніеле-вий багаж, який мав відправитися у Лондон.

Допоки врешті-решт Джед, як і Джонатан, занурилася глибоко в себе. Вона перестала весело щебетати, перестала — за відсутності Деніела — з усіх сил вдавати, що життя прекрасне, вона перестала рахувати години і натомість дозволила собі бродити ландшафтами свого внутрішнього світу. Вона думала про свого батька і про його почуття честі, яке завжди вважала непотрібним і застарілим, і усвідомила, що насправді ця честь означала для неї більше, ніж усі погані її наслідки: наприклад, продаж сімейного дому, через який у них було повно боргів, і продаж коней, переїзд батьків у їхню теперішню жахливу тісну халупу в старому маєтку, і постійний гнів дядечка Генрі і всіх інших опікунів.

Вона думала про Джонатана і намагалася осмислити своє ставлення до того, що він працював заради знищення Роупера. Вона зважувала, як і вчинив би її батько, плюси і мінуси цього нелегкого вибору, але вона змогла дійти лише до одного висновку: Роупер був катастрофічно неправильним поворотом у її житті, а Джонатан поставився до неї по-братськи, як раніше ще ніхто до неї не ставився; і їй навіть подобалося те, що він бачив її наскрізь, щоправда, за умови, що він бачив у ній і хороше, бо саме те хороше вона хотіла витягнути назовні, стерти з нього порох і знову пустити в діло. Наприклад, вона хотіла знову бути з батьком. Вона хотіла знову бути католичкою, навіть попри те, що кожного разу, коли вона про це думала, у ній прокидалася зірвиголова. Вона хотіла мати твердий ґрунт під ногами, але цього разу була готова заради нього працювати. Вона навіть погодилась би мило слухати моралі своєї нестерпної матусі.

Нарешті настав день Деніелевого від’їзду, якого, як Джед тепер здавалося, вона чекала все життя. Отож Джед з Коркораном разом відвезли Деніела і його багаж в аеропорт на «Роллс-ройсі», і щойно вони приїхали, як Деніелу заманулося походити самому біля стійок з пресою, щоб купити чогось солодкого і щось почитати, чи просто поробити те, що зазвичай роблять маленькі хлопчики, коли їх от-от відправлять назад до нестерпних матерів. Тому Джед і Коркоран чекали на нього в центрі зали, обоє раптом дуже нещасні від думки про Деніелевий від’їзд, тим більше, що і сам хлопчик був готовий от-от розплакатися. І тут Джед, на своє здивування, почула змовницький шепіт Коркорана:

— Люба, маєш паспорт?

— Корке, дорогенький, Деніел відлітає, а не я. Ти забув?

— Маєш чи ні? Швидко!

— Я завжди його маю з собою.

— Тоді, люба, їдь з ним, — попросив він, витягаючи свій носовичок, і витираючи ним носа, щоб з боку не було помітно, ніби він щось говорить. — Заскакуй у літак. Корке тобі нічого не казав. Це все твоїх рук справа. Вільних місць повно, я вже питав.

Але Джед нікуди не заскочила. їй таке навіть у голову не приходило, і усвідомлення цього у ту мить дуже її втішило. У минулому вона зазвичай спершу заскакувала, і лише потім ставила запитання. Проте того ранку вона зрозуміла, що вже знайшла відповіді на всі запитання, і не збиралася робити жодних стрибків, якщо це означало, що вони віддалятимуть її від Джонатана.

Джонатану снився дуже солодкий сон, коли задзвенів телефон, і він підняв слухавку все ще уві сні. Тим не менше у професійного спостерігача була блискавична реакція, усе ще лунав перший дзвінок, як він уже ввімкнув світло, схопив записник і олівець та почав чекати на інструкції від Рука.

— Джонатане, — гордо сказала вона.

Він закрив очі. Притиснув слухавку до вуха, намагаючись приглушити її голос. Здоровий глузд підказував йому відповісти: «Який Джонатан? Ви не туди потрапили», — і покласти слухавку. «Дурненька! — хотілося закричати йому. — Я ж сказав тобі, не дзвони, не намагайся вийти на зв’язок, просто чекай. А ти дзвониш, виходиш на зв’язок і бурмочеш моє справжнє ім’я прямісінько в вуха тих, хто нас прослуховує».

— Ради Бога, — прошепотів він. — Поклади слухавку. Лягай спати.

Але голос його звучав не надто переконливо, і вже пізно було казати, що «Ви набрали неправильний номер». Тому він лежав, притиснувши телефон до вуха, і слухав, як вона повторювала його ім’я: «Джонатан, Джонатан», вправляю-чись його вимовляти, відчуваючи це ім’я в усіх його відтінках, щоб ніхто не міг повернути її на початкову точку і змусити почати все спочатку.

Вони прийшли по мене.

Минула година і Джонатан почув за своїми дверима скрадливі кроки. Він сів. Він почув один крок, його глухий звук відбився від керамічного кахлю, і зрозумів, що нога була боса. Він почув другий крок — нога ступила на м’який килим посередині коридору. У замковій щілині згасло і знову загорілося світло, коли хтось пройшов попри його двері, як йому здавалося, зліва направо. Може, це Фріскі підкрадається, щоб напасти на нього? Може, він пішов по Таббі, щоб взятися за справу разом? Може, Міллі принесла випраний одяг? Чи босоногий хлопчина збирав взуття, щоб почистити? У цьому готелі не чистили взуття. Він почув, як клацнув замок в спальні навпроти, і зрозумів, що це Меґ босоніж поверталася з Роуперових апартаментів.

Він нічого не відчув. Ні осуду, ні заспокоєння совісті, ні полегшення на душі. «Я трахаю», — говорив Роупер. Отож він так і зробив. А Джед просто була першою у списку.

Він спостерігав, як за вікном світлішає небо, і уявляв її голову, яка ніжно притискається до його вуха. Потім набрав номер двадцять другої кімнати, пустив чотири гудки, а потім набрав знову, але нічого не сказав у