Твій на місяць - Анастасія Соловйова

Щоб потрапити до пабу, мені треба перебігти дорогу. Дивом не потрапляю під машину, бо нічого не бачу — каламутна гаряча пелена застилає очі, хоч я посилено моргаю, тру обличчя і намагаюся перестати плакати.

У пабі глибоко дихаю, впиваюся нігтями в руку, лічу до тридцяти, щоб заспокоїтися. Емоційна буря не думає затихати. Піднімаюсь сходами, затамую подих і штовхаю плечем важкі двері.

На літньому майданчику пусто. Тільки Рома стоїть спиною до мене, але різко повертається, щойно чує гучне грюкання дверей. Ми зустрічаємося поглядами і завмираємо, не в змозі зробити вирішальний крок. Я жадібно розглядаю його, наче бачу вперше за довгий час: яскрава зелень очей, довгі вії, чуттєві губи, які хочеться зацілувати до напівсмерті. Він одягнений у сорочку та темні штани, піджак висить на спинці стільця, руки стиснуті в кулаки. Він нервує, в очах беззахисність і надія.

Роблю кілька кроків до нього, рухи загальмовані, я не хочу порушити нашу казку нерозсудливими вчинками. Тільки не зараз.

— Ти вигадав найкращий подарунок на день народження, — усміхаюся Ромі.

Він розслабляється і дарує мені усмішку у відповідь. Я перетворююсь на пляшку шампанського, усередині — бульбашки чистого незамутненого щастя, і одного дотику достатньо, щоб я вибухнула в улюблених руках.

— Це ще не все, — він трохи хмуриться і швидко вимовляє: — Ти згадувала, що не такий важливий кінцевий результат, як саме проходження квесту. Тому я вибрав подарунок на власний смак. На ковзанку, роллердром, картинг та інші активності ми… ти можеш сходити будь-якого дня, тому я відмовився від такого варіанта. Хотів вигадати щось нове.

Рома нахиляється, дістає якусь довгасту синю коробку та відкриває її.

— Підбирав спеціально під колір твоїх очей, — шепоче він.

Дивлюся на гарне кольє з білого золота з величезним сапфіром, що блищить і переливається на світлі. Він справді схожий на колір моїх очей. Ніхто ніколи не дарував мені коштовності. Начебто й банальність, але вибрана від душі. Тому мені подобається кольє. Та мені сподобається все, що подарує Рома! Головне – щирість.

— Шикарне, — чесно кажу, роздивляючись прикрасу.

— Я можу вдягнути його на тебе? — обережно питає Рома.

Стримую усмішку — до останнього вірний собі, не переступає межу. Я киваю кілька разів, і Рома відразу підходить ззаду, прибирає волосся з моєї шиї, випадково торкається пальцями чутливої ​​шкіри. Як же я скучила за ним!

Глибоко вдихаю та видихаю, намагаюся не показати своє хвилювання. Хочу ще трохи прелюдії, очікування приємно лоскоче нерви, хвилює кров, знову розганяє збудження по тілу.

Рома дістає кольє та застібає його на шиї. При цьому торкається мого плеча, вдихає повітря крізь стиснуті зуби і ніби випадково притискається до мене всім тілом. Ледве стримується.

— Спасибі, — тихо вимовляю, готова будь-якої миті дати волю бажанням. Все бездоганно.

— Сподобалося? — хрипко цікавиться Рома.

— Мені ніколи не дарували таку красу, — повертаюся до нього і на повні груди дихаю улюбленим деревно-яблучним ароматом. Помічаю, як Рома нервово ковтає, відводить погляд, бо ми надто близько, стикаємось тілами, переплітаємось емоціями. — Подивись на мене, будь ласка.

Рома відразу виконує прохання. Накриваю долонями його обличчя, гладжу щоки. Запам'ятовую кожну мить нашої зустрічі.

— Квест, Жуль Верн, цитати з моїх улюблених груп — як ти додумався до цього?

— Я завжди тебе слухав. І запам'ятовував навіть незначну інформацію, — зізнається Рома. — Тому я знав, що тобі сподобається квест.

— Самовпевнений мужик, — посміхаюся, торкаючись його зімкнутих губ великими пальцями. — Мій самовпевнений мужик.

— Асю, — з приголомшливою ніжністю шепоче Роман. Притягує до себе, стискає руками стегна і продовжує шепотіти моє ім'я. Обеззброєний і ранимий.

— Я тут, з тобою, — бурмочу якусь нісенітницю, вбираючи його близькість усім єством, розчиняючись у киплячій ніжності, у всепоглинаючій любові, відроджуюсь з попелу, готова до прощення та прийняття.

— Асю… Я так сумував за тобою, — він цілує мою шию, він тремтить у моїх обіймах. — Асю, я кохаю тебе.

Шморгаю носом, прощаюся з минулим, вимовляючи найщиріші у світі слова:

— І я кохаю тебе, Ромо.

Ми обидва робимо перший крок. Тягнемося один до одного, зливаємося в трепетному поцілунку. Його пальці на моїй шиї, щоці, ключиці, язик обережно пестить губи, вторгається всередину. Відповідаю йому, звиваючись у міцних обіймах, запускаю руку під сорочку, обмацую улюблене тіло, знаючи, що він ніколи більше не відштовхне мене, не відведе долоню, не відсторониться з кам'яним виразом обличчя.

Ми назавжди вдвох. Інакше бути не могло. Просто наш шлях був довгим і тернистим. Але завдяки ньому ми змінилися, прийняли своїх внутрішніх демонів і відродилися для нових стосунків.

Цілуємося до збитого дихання, до запаморочення і гарячкового збудження, що розтікається венами. Але на мене чекають подруги, і я перша відсторонююся. Дивлюсь на очманілого Романа і зачаровано усміхаюсь.

— Мені треба йти, відзначати день народження, — проводжу язиком по губах, злизуючи смак нашого поцілунку.