Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко

скибі б’ємо поклони!

Щастям зернися зорана! [521. 24].

Приблизною датою цього гімну прийнято вважати третє тисячоліття до н. ч. Так пізнається глибина й безперервність наших праарійських і праукраїнських традицій.

Я відвідала село Добростани на початку травня 1999 року, де зустрілася з родичами Володимира Шаяна по материнській лінії – його братом Іваном Дмитриком з дружиною Марією та сусідом Михайлом Панчишиним. Мене супроводив львів’янин Володимир Дмитрик, рідний племінник Шаяна, який ось уже 15 років є рідновіром. У Добростанах саме був час весняних робіт, у полі та на городах було багато людей. Селяни радо відповідали нам на традиційне тут привітання “Дай, Боже, щастя!” словами “Дякуємо! Дай, Боже, й вам!”.

У 20-х роках минулого століття, молодий гімназист Володимир Шаян, як він напише в автобіографії, ще не відав про етногенез Бога і не пов’язував його з генезою свого народу і своєї родини. Він ще “не бунтувався проти жорстокого Яхве із Біблії і навіть не знав його імені”. Влітку, перебуваючи на батьківщині своєї матері, він щиро милувався новою церквою в селі Добростани, що височіла над широким ставом, пишався численими кольоровими образами в дерев’яних рамах, прикрашених паперовими квітами, на які вуйко вказував з повагою: “Це все є Боги”.

Для учня гімназії було незвичним вживання слова Боги у множині, але це відкривало таємничі глибини народної пам’яті, відомої його сільським родичам. Він сповнювався почуттям любові до Роду на сільському цвинтарі, де були могили його Предків. Ці дитячі враження він пізніше назве “першими лекціями релігії моїх Предків”. Саме тут він зрозумів, що в рідному селі зберігся той дивовижний старовинний світ Богів, які існують у множині, і що вони, на відміну від християнського Бога, якого пишуть з великої літери, є принижені, власне їх вважають неіснуючими. Саме ці спогади дванадцятилітнього хлопчика, що запали в підсвідомість, згодом формували його долю.

Важливою віхою в житті молодого студента стало знайомство з давньоарійськими книгами, з науковим подвигом француза Анкетіля Дюперона, який відкрив усьому світові священні тексти Авести. Понад 80 років серед науковців тривала безглузда дискусія про неавтентичність цих книг, про їх “підробку” нібито самим Дюпероном. В одній з перших своїх студентських робіт Шаян писав: “Сталася злочинна кривда в історії науки… Жалюгідна дискусія не вбила, щоправда, самого життя, але притемнила ціннішу за саме життя працю і пам’ять героїчного ученого”. Він згадує також, що першим з українських мислителів, хто познайомився з Дюпероновим перекладом Авести, був Микола Костомаров.

Саме в цих дослідженнях, як і в написах на скелі царя Дарія, Володимир Шаян черпає знання про аріїв та про спільноарійське поняття Бог. Він перекладає ці тексти на українську мову, пише окрему статтю на тему панарійства, яка в той час не могла бути надрукована. І нині в збірнику “Віра Предків наших” вона подана лише фрагментарно з позначкою “ця праця незакінчена” [521. 37].

Роздумуючи над історичною долею українського народу, в праці “Проблеми української віри”, В. Шаян писав: “Нарід, який покидає свою віру, покидає свою душу, свої ідеали. Іде на службу чужим Богам. Там може бути тільки рабом або прислужником. Такий нарід зрікається своєї духовної самостійності. Визнає себе меншевартісним... Що втратив народ зі своєю вірою? Він утратив найбільшу цінність, свою героїчну літературу, а враз із нею й свої героїчні ідеали; своє усвідомлення окремішности, свій відмінний і єдиний шлях розвитку, найглибшу основу, джерело власної культури. Чи можна втратити більше?... А скульптура? Статуя Перуна, виконана з золота і срібла, напевно не була замовлена в Греції. Це мистецтво пропало. Заступила його візантійщина... Що ж сказати про мудрість народу, про його космогонію, мітологію, теологію, етику і т.д.? Не зачалася українська культура в 988 р., але пропала. Зачалася культура чужа...” [521. 466–471].

Він доходить висновку, що “Відродження нації не може бути завершене без відродження її власної віри, як виразу її відчування Бога...” [521. 477]. У своїй короткій автобіографії він сам згадував: “Датою мого духовного прозріння уважаю 1934 рік, коли постала ідея відродження староукраїнської віри. Перед тим було переживання на горі Грехіт у Карпатах на Гуцульщині. Це місце я вважаю святим для себе і безконечно вертаю до цього переживання, як одного з вибухів святості, визначеному в моїх творах. Я провів ніч у простій колибі в товаристві молодих гуцулів. І там на Гуцульщині я побачив нове обличчя фольклору. Але ідея відродження староукраїнської віри пізніше здобула своє ширше примінення, як ідея “Пан-арійського ренесансу”. Ця назва є темою для ширшої праці, бо ж дехто не розуміє її, а навіть підозрює в космополітизмі. Виразно заявляю, що я – націоналіст” [405. V. 3].

Володимир Шаян ще неодноразово згадуватиме про це “чудо Великого Пробудження”, яке сталося з ним у Карпатах: “В 1934 році я вирішив у трьох ночах духової боротьби відновити старинну українську Віру не тільки як поезію, але як живу і творчу релігію” [521. 79]. “В часі мого побуту на горі Грехіт я повністю усвідомив собі, що це важливий крок не тільки в історії України, але й в історії цілого людства” [521. 68].

Водночас, він добре знав, як мало джерел рідної віри залишилось у його науковому розпорядженні. Для цього відродження було замало окремих імен Богів, які згадувалися в християнських повчаннях проти язичництва, виключно з негативними характеристиками. Тоді Рігведа і Авеста стали предметом ретельного вивчення для молодого вченого, адже вони хоч і з’явилися в Індії й Ірані, але, як доведено вченими всього світу, взяли своє коріння з північної прабатьківщини – Гіпербореї. Саме на їх ґрунті методами порівняльного релігієзнавства і мовознавства він заклав основи дослідження і повернення етнічної релігії в середовище свого народу.

Але Шаян розумів, що це “мусить бути синтез старої віри із наймодернішим становищем науки, а зокрема, філософії”. При кафедрі санскритської філології Львівського університету Володимир Шаян працює над темою “Індра в Рігведі”, перекладає окремі рігведійські гімни безпосередньо з санскриту на українську мову, бере участь у роботі Індійського Семінару, де в 1937 р. виголошує свою доповідь “Ренесанс Пан-арійської мислі”. Термін “арійський”, що його вжив В. Шаян, викликав жваву дискусію. Дехто намагався звинуватити його в прихильності до гітлеризму. Проблему Пан-арійського ренесансу Володимир Шаян розвинув у своїх студіях над текстами Ріґведи і Велесової Книги.

“В тому часі, – писав В. Шаян, – я вже читав “Майн Кампф” в університетській бібліотеці, а зокрема, добре собі запам’ятав вимогу забезпечення кожного паростка німецької нації землею на тисячі років. Землею “Бордерлянду” між Польщею та Росією, отже Україною. Я не мав ніяких ілюзій. Звідси моє підкреслення “Пан-арійської Мислі”, себто Всеарійської, в протилежному до німецького тлумачення