Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

– Пообіцяй, що якщо Ерік і завтра не подзвонить, то перестанеш так відчайдушно тужити за ним, – у голосі Маркуса почулося співчуття.

Тіна, кисло посміхнувшись, подивилася на нього.

– Якщо ти так добре його знаєш, то скажи: чому він не дзвонить мені? – у розпачі спитала вона.

Маркус не став брехати і вивертатися. Відповів чесно:

– У його серці вже є кохання, але не до тебе, Тіно. Він не дзвонить тобі, бо для нього не має значення, підеш ти чи залишишся. Таким чином Ерік випробовує тебе. Перевіряє ступінь твоєї відданості.

Він зробив невелику паузу, оцінивши зроблений ефект, і продовжив:

– Лора теж на нього чекала. Була для нього вірною, послужливою, зручною.

У сум'ятті Тіна не могла вимовити жодного слова. А коли набула здатності говорити, у паніці запитала:

– Хто така Лора?

Але Маркус лише стис свої губи, ніби змушуючи себе промовчати.

– Краще запитай про це Еріка.

– Розкажи мені, – роздратовано вимагала вона.

Маркус обійняв Тіну і, схилившись до її вуха, прошепотів:

– Вона кохання всього його життя. Повір мені: я знаю, про що говорю.

Вирвавшись із його обіймів, вона перетнула кімнату і, опинившись біля вікна, відчинила його, впускаючи в кімнату свіже осіннє повітря. Її легким не вистачало кисню. Вона відчула таке приниження і біль, яких ніколи раніше не відчувала. Зусиллям волі підвела голову, стримуючи сльози, подивилася туди, де ще хвилину тому стояв Маркус. Вона хотіла знати  більше! Але він пішов. Тіна була така засмучена, що не встигла усвідомити, що залишилася одна.