Тур за коханням. Частина перша - Оксана Мрійченко

— А ти знайома з власником? — здивувався Матвій.

— Ще ні.

— Якщо ти навіть не знайома з цією людиною, то чому вважаєш її диваком?

— Бо тільки дивак міг замовити сайт для свого готелю в столиці в той час, як в Одесі теж повно веб-студій! — буркнула Ксюша. — Фотографа він бачте не захотів окремо шукати! Теж мені крутий перець! Це через нього мені довелося їхати до незнайомого міста та купатися в калюжі!

— Хм… А ти хоч щось знаєш про цього… власника? — поцікавився Матвій.

— Ні. Та й що там знати? Мабуть, ще один зарозумілий та самовпевнений сноб. Всі багатії однакові. Пихаті та зверхні! А простих людей навіть за людей не вважають!

Ксюша різко замовкла, розуміючи, що трохи втратила контроль над емоціями та наговорила зайвого. Не можна так казати про свого замовника. Але в цей момент власник «Pearl Royal Hotel» дійсно здавався їй головним джерелом всіх проблем. Дівчина раптом помітила, що Матвій замовк, а його обличчя стало надзвичайно похмурим і зосередженим.

— Ти казав, що тобі треба забрати ще одну людину? — тихо нагадала вона.

— Плани змінилися, — різко відповів Матвій, не зводячи погляду з дороги.

Від цього крижаного тону Ксюша одразу втратила бажання продовжувати розмову. Мабуть, Матвій не хоче, щоб хтось побачив його в товаристві дівчини, яка виглядає настільки жахливо. Навіщо ж тоді так наполегливо пропонував підвезти? Міг би просто поїхати геть. Ксюша мовчки перевела погляд за лобове скло та зосередилася на дорозі. Одеса швидко занурювалася в темряву похмурого літнього вечора, але вулиці спалахнули яскравими вогнями ліхтарів та рекламних вітрин. Піджак Матвія огортав тіло Ксюші теплом і приємним терпким ароматом чоловічих парфумів, який діяв на мозок наче заспокійливе. Дівчина відчувала, що роздратування поступово зникає і тепер навіть сердилася на себе за раптовий приступ паніки. А Матвій просто мовчав. Хвилин через двадцять він повернув праворуч і Ксюша побачила яскраво освітлену восьмиповерхову будівлю готелю з вивіскою «Pearl Royal Hotel». Нарешті вдалося дістатися до місця призначення! Зовсім скоро можна буде прийняти теплий душ і змити з себе сліди цієї халепи з калюжею.

Матвій зупинив автівку на яскраво освітленій парковці неподалік від центрального входу та заглушив двигун. А потім швидко відстебнув пасок безпеки та вийшов на вулицю. Ксюша поспішила за ним. Після теплого салону нічне повітря здавалося особливо вогким, огорнувши голі ноги в наскрізь мокрих босоніжках колючим холодом. Матвій відчинив багажник і дістав валізу. Ксюша збиралася забрати свій багаж, подякувати за допомогу та піти, але не встигла. Матвій зачинив багажник, поставив машину на сигналізацію, а потім спокійно підхопив валізу та рушив до входу. Ксюша розгублено побігла слідом за чоловіком, притримуючи руками піджак, що досі був на її плечах.

— Далі я можу сама! — промовила вона, наздогнавши Матвія та вдивляючись в його похмуре обличчя. — Дякую, що підвіз. Мабуть, тобі їхати тре…

Матвій нічого не відповів. Але кинув на Ксюшу такий холодний погляд, що вона замовкла на пів слові. Відчинивши великі скляні двері, Матвій пропустив дівчину вперед і зайшов слідом за нею. Вони опинилися в просторому прямокутному холі, який зараз був майже порожнім. Матвій рушив до стійки адміністратора, за якою стояла симпатична дівчина в темно-червоній формі з логотипом готелю. Її пряме русяве волосся ледь доходило до плечей, а допитливі карі очі на секунду зупинилися на постаті Ксюші.

— Доброго вечора, Матвію Сергійовичу! — кивнула адміністраторка.

Ксюші перехопило подих. Що це, Матвія тут знають? Звідки? І чому ця дівчина звертається до нього так, наче він… Ні, такого просто не може бути!

— Доброго вечора, Віко! — спокійно кивнув дівчині Матвій. — Діана ще тут?

— Так, Матвію Сергійовичу! — чітко відповіла Віка.

— Покличте її сюди, будь ласка!

Віка зникла за маленькими дверима неподалік від стійки. Ксюша відчувала, що пахне смаленим і відчайдушно намагалася придумати, що робити.

— Оу, мало не забув! — Матвій повернувся до дівчини обличчям і вона помітила в темно-сірих очах справжню бурю гніву. — Дозволь відрекомендуватися! Гавриленко Матвій Сергійович, власник готелів «Pearl Royal Hotel» та «Sky Royal Hotel». Зарозумілий, пихатий, самовпевнений сноб, через якого ти опинилася в Одесі та викупалася в калюжі. До речі… Якби ти не вимкнула телефон і відповіла на мій дзвінок, то останнього пункту можна було б уникнути.

Ксюша нарешті усвідомила всі масштаби катастрофи, але сказати хоч щось просто не встигла. Бо за спиною Матвія з’явилася Віка, яка вела за собою привабливу жінку з чорним кучерявим волоссям. Легкий світлий костюм зі штанів і короткого жакета вдало підкреслював її ідеальну фігуру, але виразні очі незнайомки чомусь сповнилися зневагою щойно натрапили на постать Ксюші. Дівчина розгледіла на жакеті золотистий бейдж з написом «Головний адміністратор».

— Ти шукав мене? — Діана звернулася до Матвія з посмішкою, але враз стала похмурою, помітивши його брудну футболку. — Боже, що з тобою сталося?!

— Діано, це Ксенія, — Матвій вказав рукою на Ксюшу. — Ми з тобою обговорювали, що її треба поселити, пам’ятаєш? Займись цим, будь ласка!

Промовивши це, Матвій рушив до ліфта, а Ксюша дивилася йому в спину і готова була провалитися крізь землю. Такого знайомства з замовником вона точно не чекала!