Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

Велетенське тіло Стерндейла здригнулось від страшного ридання, і він стиснув себе за горло. Насилу заспокоївшись, він повів далі:

— Священик знав усе. Ми йому довіряли. Він може розповісти вам, яким вона була ангелом. Ось чому він телеграфував мені в Плімут, і я повернувся. Та що для мене був багаж або Африка, коли я дізнався, яка лиха доля спіткала мою кохану! Ось вам і ключ до розгадки моєї поведінки, містере Холмсе, якого вам так бракувало.

— Розповідайте далі, — сказав мій друг.

Доктор Стерндейл дістав із кишені паперовий пакетик і поклав його перед нами. На ньому був напис «Radix pedis diaboli» і червона наклейка під цими словами — пересторога про отруту. Стерндейл посунув пакетик до мене.

— Я знаю, сер, що ви лікар. Чи вам відомий цей препарат?

— Корінь дияволової ноги? Вперше чую.

— Це аж ніяк не кидає тіні на ваші професійні знання, — сказав він, — оскільки те, що ви бачите, — єдиний зразок у Європі, якщо не брати до уваги того, що зберігається в Буді[28]. Цей препарат не попав ще ні в фармакопею, ні в літературу з токсикології. Корінь має форму чи то людської, чи то цапиної ноги, звідси й назва, яку йому дав місіонер-ботанік. У деяких районах Західної Африки чаклуни використовують його тоді, коли виганяють з людини злих духів. Таємницю кореня вони не довіряють нікому. Цей зразок я здобув за неймовірних обставин у країні Убангі.

З цими словами Стерндейл розгорнув папір, і ми побачили дрібок брунатно-червоного порошку, схожого на нюхальний тютюн.

— Далі, — жорстко промовив Холмс.

— Я розповів вам, містере Холмсе, майже все, а самі ви знаєте так багато, що в моїх інтересах нічого від вас не приховувати. Я вже згадував про те, що Трідженніси й я — далекі родичі. Заради сестри я підтримував дружні стосунки з її братами. Після родинної сварки через гроші Мортімер Трідженніс мешкав окремо від усіх, але з часом стосунки ніби владнались, і я ставився до нього так само, як і до його братів. Він був хитрим, підступним інтриганом, деякі його вчинки викликали в мене велику підозру, але підстав для того, щоб порвати з ним, я не мав.

Близько двох тижнів тому він навідав мене, і я показав йому рідкісні речі, які привіз із Африки. Показав і цей порошок, розповів про його дивні властивості, про те, як він збуджує нервові центри, що контролюють почуття страху, не обминув і того, що нещасні тубільці, з яких чаклуни виганяють злих духів, або божеволіють, або вмирають. Я також сказав йому, що європейська наука безсила виявити дію цього порошку. Не уявляю, коли він встиг його взяти, бо з кімнати я не виходив, — очевидно, примудрився відділити собі кореня дияволової ноги, поки я відмикав шафи й заглядав у шухляди. Добре пам’ятаю, що він засипав мене запитаннями про те, скільки треба цього порошку і як швидко він діє, але мені й на думку не спало, нащо йому треба було те знати.

Здогадався я про все тільки в Плімуті, коли мене наздогнала телеграма священика. Цей негідник Трідженніс розраховував на те, що я буду вже в морі, потім на довгі роки загублюсь в Африці і нічого не знатиму. Та я повернувся негайно. Певна річ, я зразу ж зрозумів, що не обійшлось без моєї отрути, коли почув подробиці. Отоді я й завітав до вас дізнатись, чи є якісь пояснення причин нещастя. А їх просто не могло бути. Я був переконаний, що вбивця — Мортімер Трідженніс. Розраховуючи стати єдиним опікуном всієї власності обох братів і сестри, якщо вони будуть розумово неповноцінними, він скористався порошком кореня дияволової ноги. Заради грошей він перетворив своїх братів на божевільних і вбив сестру, Бренду, — єдину жінку, яку я любив і яка любила мене. Якою ж мала бути відплата за цей злочин?

Позиватися з ним? А які в мене докази? Я знав, що факти, відомі мені, цілком відповідають дійсності, але чи повірять тутешні присяжні моїй фантастичній історії? Або так, або ні. Тим часом я не міг дозволити собі зазнати невдачі. Моя душа волала про помсту. Я вже казав вам, містере Холмсе, що більшу частину життя я провів там, де немає законів, і що я звик встановлювати їх для себе сам. Зараз була така ситуація. Я твердо вирішив, що доля, яку Мортімер визначив для інших, повинна стати і його долею. Якби мені не вдалося цього зробити, я скарав би його власною рукою. В усій Англії немає іншої людини, яка цінувала б своє життя менше, ніж зараз ціную його я.

Тепер я розповів вам усе. А те, чого я не сказав, ви знаєте самі. Справді, після безсонної ночі я вийшов з дому дуже рано. Передбачаючи, що розбудити Мортімера буде нелегко, я взяв трохи гравію з купи, про яку ви згадали, і почав кидати крем’яхи йому у вікно. Він зійшов униз і впустив мене у вікно вітальні. Я звинуватив його в злочині. Я сказав, що в моїй особі перед ним і суддя, і кат. Побачивши в моїй руці револьвер, негідник, паралізований страхом, упав у крісло. Я запалив лампу, насипав на абажур порошку і став за вікном, готовий стріляти, якщо він спробує залишити кімнату. Через п’ять хвилин він був мертвий. Господи, як тяжко він умирав! Але серце моє закам’яніло, тому що він не пожалів мою невинну Бренду. Я закінчив, містере Холмсе. Якби ви кохали, то, можливо, вчинили б так само. В усякому разі я у ваших руках. Робіть, що хочете. Як я вже сказав, смерть мене зовсім не лякає.

Холмс трохи помовчав.

— А що ви збирались робити далі? — спитав він.

— Мав намір залишитись назавжди в Центральній Африці. Свою роботу я зробив тільки наполовину.

— Їдьте й закінчуйте, — сказав Холмс. — Я, принаймні, не