Як Не вийти заміж за бога - Катаріна Рейніс
- М-м-м! - раптом смикнулася сестриця, відчайдушно запищавши.
- Не рухайся! - рикнула, різко відсмикнувши ніж та ледь не порізавши Фріду. - А то без руки залишишся!
- М-м-м! - засмикалася принцеса, поглядом вказуючи кудись мені за спину.
Повільно обернулася і оторопіла. Всього за кілька сажнів від човна, виблискуючи єдиним оком, на нас витріщався величезний, як скеля, синій монстр. "Попалися!" - майнуло в голові, перш ніж почала діяти.
Різким рухом вихопивши з-за пазухи апарат Давида, засунула його в рот Фріді.
- Затисни губами і дихай ротом! – наказала.
А наступної миті, поки чудовисько не очухалося, схопила дівчину за шкірку, як дрібного горрая, і пірнула. Фріда полетіла слідом, каменем потягнувши нас на дно. Демони! Якщо вона не почне рухатись, ми потонемо! Очевидно, сестриця вирішила так само, бо почала незграбно сіпатися.
А тим часом Морський бог зрозумів, що довгоочікувана жертва знову спливає, так би мовити, за течією, вечеря скасовується, а він даремно проплив такий довгий шлях. Заревівши так, що навіть під водою мені захотілося закрити вуха руками, монстр почав хвистати довгими щупальцями, піднімаючи хвилі і розбиваючи в тріски кораловий риф. От невгамовний! Абсолютно не вміє приймати поразки…
Судомно стиснувши пальці на комірі дорогої сукні «жертви», спробувала маневрувати. Проте ухилятися від божевільного бога виходило відверто погано. Нас раз у раз кидало з боку в бік, не дозволяючи відплисти на безпечну відстань. Легені пекло від нестачі кисню, а голова все більше паморочилася. Схоже, я справді не впоралася! От же… демони!
Розлютилася!.. На себе, на монстра, на жерців, навіть на Фріду! Як можна було бути такою дурепою, щоб попастися храмовникам? Хіба вона не розуміла, з ким зв'язалася?.. А народ Талласії? Правильно колись Імператор заборонив цю спотворену релігію! Жодне божество у світі не вимагало кривавої жертви, окрім цього! Як можна було стільки років поклонятися чудовиську?.. А батько? Чому ж він не захистив своїх дітей? Хіба уявне благополуччя країни важливіше за життя? Та ніколи!
Зібравшись із силами, попливла до поверхні. Або я зараз щось зроблю, або загину! Але ховатися більше не стану! Сестриця спочатку спробувала смикатися, проте незабаром змирилася. Схоже, вона, як і я, прийняла нарешті свою долю!
Море шаленіло, величезними хвилями перекочуючись поверхнею. Морський бог пронизливо верещав, нишпорив єдиним оком по воді та хапав довгими щупальцями все, що їм траплялося. Повз пропливали уламки човна. Всередині мене скипіла злість, готова вирватися будь-якої миті. Та скільки ж можна?
- Досить! - гримнула охриплим голосом, ледве утримуючись на поверхні разом із принцесою. Раптом чудовисько завмерло. Невже почув? – Ану припини негайно!
Величезне око моргнуло, безпомилково знайшовши нас посеред бухти. А мене аж трясло від обурення!
- Як ти смієш жерти принцес, наче це цукерки, а не живі люди? - репетувала на Морського бога. - Ти хоч уявляєш собі, що доводиться переживати дівчинці, яку все життя готують тобі в наречені?
- У-у-у?.. - озвалося чудовисько.
- Ти хоч розумієш, скільки бід приніс? У скількох дівчат нахабно відібрав мрію? - продовжувала свій монолог, не помічаючи нічого, що творилося навколо, окрім чудовиська. - Ти взагалі знаєш, що таке мрія?
- У-у-у… - здалося, чи він справді винувато відвів погляд, поринаючи у воду по самісіньке око.
- Соромно? Чудово! Отже таки розумієш, що накоїв!.. - виплеснувши гнів, трохи заспокоїлася. - А тепер забирайся звідси, і щоб я тебе більше не бачила!
Змахнувши щупальцями, мов прощаючись, Морський бог швидко зник у темних глибинах. Полегшено видихнула! Не знаю, що це було, але воно якраз вчасно!
- Ну, ти й ненормальна! – почувся поряд знайомий голос. Схоже, Фріду нарешті відпустило! Чудово. А тепер хто-небудь витягніть мене на берег, бо здається, я скоро втрачу свідомість…
