Українська література » » Полуничний сезон - Микола Ярмолюк

Полуничний сезон - Микола Ярмолюк

---
Читаємо онлайн Полуничний сезон - Микола Ярмолюк
сказав би. Чого там…

Від сторожа Яківчук поїхав до Василя Слюсара, котрого вчора сторож бачив близько того місця, до Товкача вбито. Слюсар теж почав петляти. Дільничний хотів у нього лиш вивідати, чи не відомо йому щось про трагедію, та, бачачи таке, сказав:

— А, бува, не ви встрелили по людині? Інакше чого крутити…

Слюсар глянув на дільничного злякано.

— Ви що, та я рушниці тижнів два в руках не тримав!

— Експертиза покаже, коли ви її востаннє брали в руки. А якщо встановимо, що стріляли пізніше, то що тоді скажете?

Чоловік і зовсім розгубився.

— Але ж я пішов зі ставу, коли ще не зовсім смеркло. Ви краще спитайте Віктора Губенка. Може, він щось бачив. Я його там зоставив…

Дільничний насторожився.

— Губенко ловив рибу чи полював?

— Полював.

— Щось убив?

— Не знаю. При мені навіть не вистрілив. Ондатри теж… наловчилися: появляються тільки вночі, а вдень відсипаються по норах.

— Товкача не бачили?

— Ні. Він зі сторожем у контакті. Проте ятері ставить нишком, щоб не поцупили і голові не накапали.

— То коли востаннє стріляли з рушниці?

— Казав же, більше двох тижнів.

— І все-таки рушницю у вас вилучимо.

— Назовсім?

— Ні. Поки що проробимо балістичну експертизу. Ну, а там видно буде.

Слюсар болісно скривився, проте більше не сказав і слова. І дорогою мовчав, і дома, лиш, коли дільничний зібрався кликати понятих, спитав:

— А без них не можна?

— Ні. А чого ви їх боїтеся?

— Та не їх. Балачок людських боюся.

Від Слюсара Яківчук поїхав до восьмиквартирного будинку, котрий все ще ремонтувався. Губенко якраз грівся на сонці і смоктав цигарку. Побачивши інспектора, хотів підвестися, але відразу й передумав, лиш випрямився.

Дільничний присів поряд. Глянув на будинок, затим на невеличкий садок. У садку нікого не було, а у вікні, вже заскленому, помітив чоловіче і жіноче обличчя.

— Мабуть, і справді в цьому місяці над вами висить чорна хмара, що ми так часто зустрічаємося, — говорив дільничний. — Досі ці хмари ми розганяли. Буду радий, якщо й цього разу вдасться.

Губенко пожував цигарку і, не повергаючи голови, буркнув:

— Що там іще?

Яківчук поклав папку на коліна, провів по ній долонею.

— Ви вчора увечері були на Черемошні?

— А ви що, вже вбивство мені шиєте? — огризнувся.

— Нічого не шиємо. Просто опитуємо всіх, хто вчора увечері там був. І не треба гаркати. Я не люблю цього. Ти ж мене знаєш не один рік, — перейшов на «ти». — Отже, не заперечуєш, що був із рушницею? Ні. От і добре. Кого там бачив?

— Слюсара.

— У нього була рушниця?

— Ні, не було.

— Хто раніше з вас покинув став?

— Він.

— Ти ставив ятери чи тільки прийшов постріляти ондатр?

— Ха, щоб ятери ставити, треба мати блат зі сторожем.

— Стріляв?

— Двічі. Два рази підряд. Але нічого не підстрелив.

— О котрій годині це було?

— Точно не скажу, бо годинника забув дома. Але вже добре споночіло.

Яківчук замислився. Сторож твердить, що чув два постріли, і теж тоді, як стемніло. А що, коли Губенко ненароком підстрелив Товкача?

— Був під чаркою?

— Трохи…

— Пам'ятаєш місце, де стріляв?

— А чого ж.

— Тоді давай проїдемо по Черемошні.

Губенко відмовлятися не став, тільки поцікавився:

— І вже все?

— Цього я обіцяти не можу.

Яківчук глянув на годинник. Мали прибути експерти з області. Треба поспішати. Ліпше буде, коли Віктор не бачитиме, де вони будуть поратися.

На щастя, крім міліціонерів та кількох цікавих, що тупцювали на віддалі, на ставу більше нікого не було. Губенко враз посмутнів, у човен сідав неохоче, весь час косуючи на дільничного, ніби той збирався заподіяти йому щось погане.

— Оно там стріляв, — показав на чисте плесо.

Від того місця, де знайдено труп, було далеченько, метрів за п'ятсот.

— Що ж, пошукаємо пижів.

Шукали довго, проте не знайшли жодного, навіть клаптя. Не було й жодної посіченої очеретини. Правда, коли вірити Губенку, він стрілив уздовж плеса. Якщо дріб лягав кучно, то навряд чи зачепив рослини. Але ж де ділися пижі?

— Точно тут стріляв? — уже вкотре перепитав Яківчук.

— Тут… Але де ділися пижі? Може, качки поковтали?

— Качки? — здивувався Яківчук.

— Ага.

— Хай так. А поки що я вилучу у тебе рушницю, набої.

— Виходить… ви мені не вірите?

— Перевіряємо. — І, бачачи, що Губенко зовсім скис, спробував підбадьорити. — Не дуже переживай. Як душа часнику не їла, смердіти не буде.


46

Чи не вперше на оперативці Сидоренко слухав інформації оперативників мовчки, без реплік, не перебивав, був ніби чимось пригнічений. Всі, хто сидів у кабінеті, відзначили подумки: начальник за час, відколи з'явився у райвідділі, помітно змарнів. Згадали, що й хода його стала не такою, і на службу якось прийшов із брудним комірцем. Нині ж, певно, мовчав не лише тому, що притомився, а стримувала й присутність слідчого районної прокуратури. Слідчий і думки своєї ще не висловив, а по коротких репліках важко здогадатися, до чого хилить. Турчин примостився крайнім од дверей. Міг, не повертаючи голови, всіх бачити. Справа ускладнилася. Собака сліду не взяв. Звідти, де Товкач ставив останнього ятера, засідки не помітив. Судмедекспертиза встановила, що Товкач був нетверезий, а в таких увага, реакція притуплюються. Звідси напрошувалося: убивця знав,

Відгуки про книгу Полуничний сезон - Микола Ярмолюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: