Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

лікарняні ворота й не пускав хворих, тому що, як він сказав, усі решта водіїв були зрадниками спільних інтересів. І місіс Лаксом, яка прибирала в настоятеля, померла, бо він її не пустив. — Вона знову здригнулася. — Ти завжди запалюєш вогонь у каміні? Якось по-дурному — вогонь у тропічному кліматі.

— У вас на Кристалі теж багато де горить вогонь.

— Ти йому дуже подобаєшся. Ти це знаєш?

— Так.

— Ти йому як син чи щось таке. Я безперестанку просила його тебе позбутися. Відчувала, що ти наближаєшся, і не могла тебе зупинити. Ти вмієш так моторошно підкрадатися. Але він цього ніби й не помічає. Чи не хоче помічати. Мабуть, це через Дена. Ти його врятував. Все одно, це ж не може тривати вічно, правда? — Вона трохи надпила. — Ну, думаєш, чорт з ним. Якщо він не бачить, що відбувається у нього під носом, то це його проблеми. Коркі його попередив. І Сенді також. Він їх не слухає.

— Чому ти нишпорила у його документах?

— Керо наговорила мені всілякої всячини про нього. Жахливі речі. Це було нечесно. Дещо я вже знала. Я намагалася не вникати, але від цього не втекти. Хтось щось бовкне на вечірці. Щось почує Ден. А ще ці противнючі хвалькуваті банкіри. Не мені судити людей. Не мені. Я завжди думаю, що це я наламала дров, а не хтось інший. Біда в тому, що ми достобіса чесні. Особливо мій батько. Він радше голодуватиме, ніж обдурить податкову. Завжди оплачував рахунки у той же день. Саме тому і розорився. Інші, звичайно, йому не платили, але він цього не помічав. — Вона зиркнула на нього. А потім пильно подивилася. — Господи, — знову прошепотіла вона.

— Ти щось знайшла?

Вона захитала головою.

— Я не могла. Я навіть не знала, що шукати. От і вирішила, чорт з ним, і спитала його прямо.

— Ти що зробила?

— Я поставила питання руба. Якось після вечері. Я сказала: «Це правда, що ти аферист? Скажи мені. Я маю право знати».

Джонатан глибоко вдихнув.

— Ну, принаймні ти прямо запитала, — сказав він, обачно усміхнувшись. — Як Роупер це сприйняв? Покаявся у всіх гріхах, присягнувся більше ніколи не робити нічого поганого, і звинуватив у всьому своє важке дитинство?

— Він скам’янів.

— І сказав?

— Сказав, що це не моє собаче діло.

Відгомін розповіді Софі на цвинтарі в Каїрі про її розмову з Фредді Гамідом не давав Джонатану зосередитися.

— А ти сказала, що це твоє діло? — припустив він.

— Він сказав, що я все одно не зрозумію, навіть якщо він усе мені розповість. І що мені варто заткнутися і не патякати про те, чого я не розумію. А потім він сказав, що це не злочин, а політика. Я спитала: що не злочин? Що політика? Розкажи мені про все найгірше, сказала я. Розкажи мені головну суть, щоб я знала, у що замішана.

— І що на це сказав Роупер? — спитав Джонатан.

— Сказав, що нема ніякої суті. Це лише такі люди, як мій батько, думають, що існує якась суть, і тому такі, як мій батько, — невдахи. Сказав, що любить мене, і що цього достатньо. Тоді я розлютилась і сказала, що, може, для Єви Браун цього і було достатньо, але не для мене. Я думала, він мене вдарить. Але він лише взяв мої слова до уваги. Його нічим не здивуєш, ти знав? Усе — лише факти. Фактом більше, фактом менше. Врешті-решт все одно чиниш так, як найлогічніше вчинити у тій чи іншій ситуації.

«Саме так він і зробив з Софі», — подумав Джонатан.

— А ти? — спитав він.

— А що я? — їй захотілося бренді. Оскільки бренді у нього не було, то він налив їй віскі. — Все брехня, — сказала вона.

— Що брехня?

— Моє життя. Мені кажуть, хто я така, я вірю на слово й граю цю роль. Ось, що я роблю. Я завжди вірю людям. Не можу нічого з собою зробити. Раптом невідомо звідки з’являєшся ти і кажеш, що я збилася на манівці. Але він говорить мені щось зовсім інше. Він каже, що я його совість. Що все це заради нас з Деніелем. Одного вечора, у присутності Коркі, він так і сказав, — вона ковтнула віскі. — Керо каже, що він продає наркоту. Ти знав? Величезні поставки в обмін на зброю і ще бозна-що. Ідеться не про балансування на грані дозволеного чи про махлювання. І не про звичайну дозу, щоб вечірка минула веселіше. Керо каже, що ідеться про повномасштаб-ний організований мегазлочин. А ще вона каже, що я коханка гангстера — це ще одна версія мене, яку я намагаюся переварити. Повір, у теперішні часи бути мною — справжнє свято.

Вона знову глянула на нього, прямо і не моргаючи.

— Я по вуха в гімні, — сказала вона. — Я вляпалася у це з широко заплющеними очима. Я на все це заслужила. Тільки не кажи мені, що я зійшла на манівці. Я сама можу собі вичитати мораль. Досить про мене. А що в біса ти за один? Ти теж явно не Мати Тереза.

— А на Роуперову думку, що я за один?

— Він каже, що ти добряче влип. Але ти хороший хлопа-ка. Він тебе хоче підрихтувати. Йому вже осточортіло, що Коркі вічно перемиває тобі кістки. Щоправда, він не зловив тебе на гарячому у нашій спальні, правда? — сказала вона, знову пирхаючи. — Давай послухаємо твою версію подій.

Він далеко не одразу відповів. Спочатку подумав про Берра, потім — про себе, і про всі правила, які забороняли йому видавати інформацію.

— Я доброволець, — сказав він.

Вона скривилася:

— Працюєш на поліцію?

— Щось таке.

— Скільки в тобі від тебе самого.

— Сам хочу збагнути.

— Що вони з ним зроблять?

— Зловлять. Притягнуть до суду. Посадять.

— Як ти можеш добровільно робити таку роботу? Боже правий.

Під час підготовки до завдання Берр не сказав йому, як діяти у такій непередбачуваній ситуації. Він витримав паузу, щоб усе обдумати. І ця тиша, як і відстань між ними, здавалося, радше їх зближувала, ніж розділяла.

— Усе почалося з однієї дівчини, — сказав він. А потім виправився: — 3 жінки.