Темний шлях - Анні Кос

— Це магічні жили, — пояснив Хальвард. — У Великому степу їх немає, але для імперців вони так само звичні, як поклади руди чи водні джерела. Чарівне видовище для тих, хто може дивитися крізь дар вогняної стихії, правда?

— То ви бачите світ саме таким?

— Як і будь-який інший маг. Як і ти зможеш трохи згодом. Якщо забажаєш, звичайно.

Йорунн вп'ялася поглядом у горизонт, зовсім забувши про час. П‘янка міць магії, що вирувала у тілі, паморочила голову, як витримане вино. Їй хотілося розправити уявні крила і злетіти над цим світом, ловлячи потоки теплого повітря, наче сокіл. Сумніви, що не покидали її ні на хвилину з моменту пробудження в будинку Агвіда, розчинилися в сяйві вогнів. Йорунн бездумно милувалася їхнім мерехтінням, дивуючись, наскільки об‘ємнішим і яскравішим стає світ навколо.

Але незабаром Хальвард м'яко стиснув її плечі, потім прибрав долоні, і дивне видіння почало згасати, поступаючись місцем звичайному ранку. 

— Ні-ні-ні, стійте, не треба!

Якби була її воля — вона б без вагань кинулася з краю у погоні за світлом. Інстинктивно вона навіть рвучко подалася вперед, щоб утримати хоч на мить відчуття легкості, але воно вислизнуло разом із магією. 

Те, що ще зовсім недавно здавалося сяйнистою казкою, втратило величність і красу, а відчуття польоту розтануло, залишивши по собі повсякденну порожнечу. Йорунн знову відчула колінами жорсткий камінь, а обличчям — холодне дихання гірського вітерця.

Щоб приховати розчарування, дівчина підвелася і почала старанно обтрушувати одяг від налиплих смітинок. Говорити не хотілося, проте правитель, який уважно спостерігав за нею, почав сам:

— Не варто засмучуватися. Сьогодні я показав тобі відблиск того, яким прекрасним може бути вогонь, як у його світлі виглядає решта магії. Стихійники землі або води бачать цю картинку інакше, Темрява взагалі показує тільки те, до чого готовий носій і що вона сама вважає за необхідне. Можливості вогню універсальніші, адже він ближчий до первісної магії Світла, якої в чистому вигляді вже не залишилося. Він зігріває і дарує життя так само просто, як і перетворює на попіл. Для нього немає різниці, створювати чи знищувати, всі відмінності лише у твоїй голові. Мені здається, образ руйнівниці у Семилікої богині пов'язаний в першу чергу з вогнем. Втім, гадаю, старша жриця не погодиться зі мною. Відчуваєш втому?

Йорунн прислухалася до відчуттів і зрозуміла, що тепер, коли світло згасло, їй стало мерзлякувато, та й голова паморочилася, немов після довгого перебування під водою.

— Холодно, — вона щільніше закуталась у плащ, але тремтіння все одно залишилося.

— Це відсутність навичок контролю, минеться з часом. Ти зараз не лише витратила стихійну силу джерела, а й зачерпнула свою власну. Спершу відчувається захоплення і жар, потім — холод чи сильна втома. Це звичайний стан після першого серйозного використання магії, невдовзі ти відновишся, а згодом звикнеш. Будь-якому новачкові насамперед варто навчитися ізолювати свої ресурси, суворо обмежуючи те, що виходить назовні. — Правитель зняв з плечей плащ і накинув його на Йорунн, залишившись на вітру в одній сорочці та чорному дублеті з коротким рукавом.

— А як же ви? — спитала вона й одразу прикусила язика, усвідомивши недоречність хвилювання, що прослизнуло у власному голосі.

Хальвард посміхнувся і легко знизав плечима.

— Я звик і до більших витрат енергії. До того ж я давно перебуваю в тісному зв'язку зі своїм вогнем, тому отримую від нього підтримку щоразу, коли це необхідно.

— Іншими словами, якщо він не захоче цього сам, то й у хуртовину на гірському схилі не замерзне, — вклинився Ульф, про якого Йорунн встигла забути. — Поки ви там хмарами милувалися і сонячних зайців пускали, я скучив. Зате на вас чекає гарячий чай.

Йорунн з подивом озирнулася і побачила на майданчику внизу розпалене багаття, на якому весело пихкав невеликий похідний казанок. Коли тільки Ульф встиг? Втім, відповідь на це питання знайшлася швидко: сонце висіло вже дуже високо. Йорунн здивовано кліпнула: виходить, насправді з моменту прибуття минуло не менше двох годин, хоча їй здалося, що на камінні вона просиділа лічені хвилини.

Чай виявився чудовим і дуже гарячим. 

Ульф умостився на краю майданчика і тепер сидів, підібгавши одну ногу під себе, і розслаблено дивився у долину. Йорунн влаштувалася поруч, хоч і відчувала себе ніяково. На мить серце вкололо гострою голкою: згадався зовсім інший день і зовсім інша людина, з якою можна було посидіти ось так просто, розглядаючи обрій. «Де ж ти, Хала, чи живий? — Йорунн прикрила очі й вдихнула на повні груди, але на жаль, свіже гірське повітря здавалося чужим: степ мав зовсім інший аромат. — Сподіваюся, з тобою все гаразд. Хоч би де ти був, я бажаю тобі щастя».