Ігри в помсту - Світлана Бонд

Удар і справді стався, тільки потрапили не в неї, а у Влада.

Тоді Аня ризикнула розплющити очі.

- Дякую, сестричко, - з'їжився Влад. - Ти, як завжди, вчасно.

Він не став чекати другого удару і поніс Аню назад. Не дивлячись їй в очі, поклав на ліжко і повернувся до друзів.

- Які в нас плани на вихідні? - запитав Коля. - Я, мабуть, додому поїду.

- Я теж, - додала Аня.

Скільки сенсу було в цих словах. Хотів би Влад також поспішати додому. А чому, власне, й ні?