Колекцiя пристрастей, або Пригоди молодої українки - Наталія Володимирівна Сняданко

Вітя на все погоджувався, обіцяв чекати і читати, скільки буде потрібно, не ставити більше дурних питань, завтра ж узяти в бібліотеці Шекспіра і, взагалі, звернути увагу на своє моральне обличчя. У кінці кожного з побачень ми обмінювалися листами.

Наші посиденьки в точкаріку мали в собі щось ритуальне. Це помітила навіть Вітина мама, яка час від часу заносила нам туди «гаряченьких пиріжків», чаю, канапок або ще чогось смачненького. Подолавши всі перепони, пов'язані з потаємним проникненням до крихітної кімнатки під дахом сусіднього будинку, ми з Вітею насамперед зручно вмощувалися на старенькому обдертому диванчику і ставили касету «Скорпіонз». Це була єдина група, яка подобалася нам обом, і це було щось, що стосувалося тільки нас і наших потаємних зустрічей. Якби про звуковий супровід цих зустрічей дізналися рокери, друзі Віті, вони були б дуже обурені, і Вітя трохи соромився такого не гідного справжнього рокера вияву своїх музичних смаків.

Можливо, саме ця забороненість надавала музиці «Скорпіонз» такого потужного впливу на нас, на наш настрій, на те, що ми забували про час, про обов'язки, про обережність, про вступні іспити, про застереження батьків і навіть про Ді Снайдера. З часом, коли ми вже вивчили тексти й мелодії на касеті майже напам'ять, я запропонувала Віті трохи урізноманітнити наше дозвілля і, слухаючи музику, читати вголос поезію. Вітя приречено погодився, як погоджувався на більшість моїх пропозицій, і ми перечитали під єдину наявну у нас касету «Скорпіонз» спершу «Криваве весілля» Лорки, далі томик Єсєніна і нарешті збірочку Асадова. Така поступова деградація наших поетичних смаків не дала очікуваного результату, і Вітя не став ні фанатом Асадова, ні шанувальником Єсєніна, не кажучи вже про Лорку. Щоразу, коли я зупинялася під час читання, він брав у мене книжку і перераховував кількість сторінок, які залишилися до кінця. Але мовчки витримував всю процедуру, а коли я закінчувала черговий поетичний сеанс, тільки голосніше вмикав музику.

Коли читання вголос нам набридало, ми цілувалися. Переважно до того моменту ми слухали касету вже вдруге і протягом попереднього півторагодинного слухання встигали накопичити вибухово небезпечний заряд сексуального збудження, яке через непохитну твердість наших цнотливих переконань могло вилитися тільки в поцілунки, і ми виливали його, цілуючись до нестями, точніше до крові на губах, до синців на спині й на грудях, які необережні й жадібні Вітині пальці залишали на моєму тілі, до запаморочення, майже до втрати свідомості, до нестерпного ниття десь унизу живота, до спустошеного стану, чимось схожого на похмілля, цим станом закінчувалися майже всі наші зустрічі, під час яких збудження спершу наростало, а потім важким клубком опускалося кудись на дно шлунка, не знаходячи виходу і роблячи наші ночі неспокійними, а безсоння тремтливим і знервованим.

Напевно, тільки цей вибухонебезпечний заряд, нездатний задовольнитися поцілунками, тримав нас у постійному напруженні, дуже чутливому до запахів, звуків і кольорів і водночас розсіяному й неуважному щодо всього другорядного, повсякденного: навчання, батьків, обов'язків. Вранці, коли я виходила з дому, мені здавалося, що навіть повітря довкола мене шарудить стримуваною напругою і бринить, немов натягнуті на вітрі білизняні шворки. Ми жили тільки цією зацементованою в нас усередині напругою, яка притягувала нас одне до одного з силою двох намагнічених поверхонь і примушувала після кількагодинного сидіння в точкаріку вдень проводити цілі ночі на моєму балконі, рахуючи зорі, цілуючись і міцно стискаючи руки одне одного під мелодії «Скорпіонз», які пульсували у наших гарячих головах нескінченним звуковим потоком.

Цією напругою були переповнені і наші листи, якими ми обмінювалися після кожного нічного побачення і які нагадували наркотичні видіння, складені із поезії Лорки, текстів «Скорпіонз», порад Ді Снайдера і описів страв, якими нас годували на сніданок, обід і вечерю. Ми ніби боялися втратити цей внутрішній зв’язок між собою, це магнітне поле, яке постійно тільки накопичувало енергію і ховало її в собі, загрожуючи колись вибухнути, тому нам важливо було знати найменші подробиці того періоду, коли ми не були разом, бо кожна втрачена деталь могла стати детонатором цього несподіваного вибуху.

На жаль, у процесі старанного переховування від батьків я загубила десь майже всі Вітині листи і тому не можу процитувати найцікавіших із цих шизофренічних щоденників, у яких із точністю до хвилин був розписаний наш із Вітею побут протягом року, який ми провели під знаком «Скорпіонз». З літературного погляду ці твори навряд чи заслуговують окремого обговорення, зате фахівцеві з підліткової психології це напевно було би цікаво.

Якби я була режисером, я б узяла нас із Вітею на ролі Ромео і Джульєтти і навіть погодилась би на нашу позбавлену смаку вимогу озвучити виставу музикою «Скорпіонз».

Це сталося в той момент, коли популярний журнал «Ровесник» закінчив друкувати з номера в номер «Поради виживання для підлітків». До моїх випускних та вступних іспитів залишалося вже зовсім небагато, а наші посиденьки в точкаріку перетворилися на своєрідний дискусійний клуб. Центральною темою цих дискусій, окрім, зрозуміло, перспектив розвитку важкого року, була зачеплена Ді Снайдером тема дошлюбного сексу. Дискусії ці відбувалися переважно в одному й тому ж складі: ритм-гітарист «Лазарету» Гоша, соло-гітарист Льоша, дівчина Льоші Валя, «драмсист» Вітя і я.

Щоправда, проблеми, яких найчастіше торкався Ді Снайдер (венеричні захворювання, небажана вагітність чи наркотики), наразі не дуже нас цікавили. Першим питанням, яке необхідно було з’ясувати, стало те, чи має дошлюбний секс право на існування, чи маємо ми право на дошлюбний секс, і якщо так, то чому погляди на це Ді Снайдера і наших батьків так сильно відрізняються.

Як і належиться групі справжніх українців (часткова російськомовність у цьому разі ніяк не вплинула на ситуацію), ми розділилися на три фракції, що стояли на принципово різних позиціях. Льоша і його дівчина Валя вважали, що дошлюбний секс не лише має право на існування, а є необхідним елементом для створення по-справжньому міцної сім’ї, у цьому вони абсолютно погоджувались із точкою зору Ді Снайдера і вважали погляди наших батьків надто консервативними і застарілими.

Я вважала, що бездумно мавпувати звичаї західного світу не варто. І навіть якщо певні національні традиції видаються нам надто консервативними та застарілими, поважати та дотримуватися їх все одно потрібно. Принаймні з поваги до батьків. Із солідарності зі мною погоджувався і Вітя, хоча його переконаність, здається, не була надто твердою.

Ритм-гітарист Гоша на той момент ще не мав власної думки. Оскільки дівчини в нього не було, він не надто цікавився питанням.

Таким чином,