Мала - Ліана Меко

А мене раптом такий сміх розібрав, і в грудях чомусь стало так легко. 

Так, статурою мене природа не обділила, я до війни в качалці ледь не ночував, плюс армреслінгом займався. Жіноча увага ніколи не була для мене чимось дивовижним, та тільки забулося все це. Ніби залишилося в далекому минулому - у мирному минулому, згинуло за непотрібністю, неактуальністю. Я забув, геть забув, що це взагалі таке бути чоловіком, відчувати себе об'єктом жіночої уваги. Мені не до того було, я ніби перетворився на істоту безлику, без статі, без самоідентифікації. Я не замислювався про це навіть - мої думки кружляли лише навколо моєї убогості й каліцтва. Це здавалося єдино вірним - тим, на що я заслуговував.

Однак зараз чомусь стало так приємно. Згадати раптом, що я чоловік, усвідомити себе у своєму тілі - це було так знайомо, і відчулося таким напрочуд правильним, що захотілося наздогнати навіжене дівчисько і сказати їй спасибі. І чорт його знає за що. За це її збентеження. За погляд, такий що ні з чим не сплутаєш. За те, що увірвалася в моє убоге існування маленьким торнадо і проронила в мене крапельку життя. За те, що я відчув нарешті хоч щось крім болю.

Учора був упевнений, що ця мала зведе мене з розуму. А сьогодні, раптом подумалося, що вона, навпаки, цілком може повернути мені розум.